Переклад Дмитра Залеського
Концепція Віннікотта про «холдинг», та ідея Біона про «контейнер та вміст», є для кожного з цих аналітиків одним із найважливіших внесків у загально психоаналітичну думку. Натомість іронія полягає в тім, що ці дві царини ідей, часто невірно розуміються і плутаються одне з одним. У цій роботі автор окреслює ті аспекти кожної з цих концепцій, які він вважає критичними, та ілюструє спосіб використання цих ідей в своїй клінічній практиці. Холдинг Віннікотта розглядається як онтологічна концепція що стосується буття, як такого, в його взаємодії з часовим виміром. Спочатку мати забезпечує тяглість, безперервність (continuity) буття немовляти, частково ізолюючи його від аспектів часу «що не є Я». Дозрівання тягне за собою поступову інтерналізацію немовлям материнського холдингу, в його безперервності буття в часі і в потоку емоцій. На противагу цьому – Біонівский контейнер/вміст, скоріше стосується обробки (мріяння-сновидіння) думок і випливає з живого емоційного досвіду. Ідея «контейнер/вміст» спрямовує до динамічній взаємодії переважно неусвідомлених думок (вміст) та здатності мріяти і думати ці думки (контейнер).
Ключові слова: Віннікотт, буття, холдинг, Біон, контейнер, вміст, сновидіння, час
Концепція Віннікотта про «холдинг» та ідея Біона про «контейнер/вміст (або контент)» – досить часто вживається в психоаналітичній літературі, як кому заманеться, та на мій погляд, це стосується інколи різних аспектів одного і того ж людського досвіду і стимулює формувати власне аналітичне мислення. Якщо розмити відмінності між дві концептами, виникає ризик втрати найоригінальнішого та найважливішого що є в психоаналітичних відкриттях Віннікотта та Біона.
Я вважаю, що плутанина щодо понять «холдингу» та «контейнеру/вмісту» походить, значною мірою, від схильності Біона до вживання слів у спосіб, який винаходить їх заново (Ogden, 2004a). У руках Біона слово «контейнер» — з доброякісними конотаціями стійкої, міцної розмежувальної функції — стає словом, яке позначає повний спектр способів обробки досвіду від найбільш руйнівних та мертвих до найбільш креативних, та стимулюючих розвиток.
У цій роботі я окреслюю те, що вбачаю як найсуттєвіші риси понять «холдингу» та «контейнеру/вмісту», а розглядаючи їх разом є можливість висвітлити саме відмінності між цими ідеями. Впродовж цього обговорення треба мати на увазі, що поняття «холдингу» та «контейнеру/вмісту» не суперечать одне одному, але є двома вигідними точками зору, з яких можна оцінювати емоційний досвід.
Як і майже всі продуктивні ідеї Віннікотта, «холдинг» також здається оманливо простим (Ogden, 2001). Слово «Холдинг», яке використовує Віннікотт, без вагань викликає образ матері, що ніжно і впевнено тримає дитя на руках, і коли йому погано, міцно притискає його до грудей.
Ці психологічні і фізичні стани матері та немовляти насправді є найважливішими складовими досвіду, на якому будується метафора / концепція «холдингу».
Важливість впливу материнського холдингу на емоційний розвиток немовляти навряд чи хтось із психоаналітиків поставлять під сумнів. Однак багатозначність психоаналітичної теорії холдингу Віннікотта є набагато більш витонченою, ніж це використовується в широкому вжитку. Холдинг для Віннікотта, є онтологічною концепцією, яку він використовує для дослідження специфічної здатності переживання буття «живим» на різних стадіях розвитку, а також мінливі внутрішньопсихічні та міжособистісні шляхи, за допомогою яких з плином часу, підтримується почуття безперервності буття.
Буття в часі немовляти
Найбільш раннє переживання «бути живим», генерується із досвіду холдингу, що так влучно названо Віннікоттом, «тривало бути» (going on being) (1956, стор. 303), словосполучення, яке є дієсловом та уникає суб’єктності. Ця фраза намагається передати відчуття руху переживання «бути живим» в той час, поки немовля ще не стало суб’єктом.
Емоційний стан матері що створює акт холдингу немовляти в його ранньому віці, її здатність «тривало бути», називається Віннікоттом «первинною материнською занепокоєністю». Так само як стан немовляти — «тривало бути», «первинна материнська занепокоєність» є також позасуб’єктним станом. Так має бути, бо надто виразна присутність матері як суб’єкта могла б розірвати ще ніжну тканину переживання немовляти «тривало бути». В стані «первинної материнської занепокоєності», немає такої речі як мати. Мати відчуває себе на місці немовляти «(Winnicott, 1956, стор. 304), і тим самим відокремлює себе не тільки від того, як немовля переживає її, але також, значною мірою, як вона переживає саму себе. Такий психологічний стан є «майже хворобою» (стор. 302) — «жінка повинна бути здоровою в обох сенсах, щоб спочатку достатньо розвинути цей стан і згодом одужати від нього, в міру того, як немовля відпускає її ‘(стор. 302).
Принциповою функцією раннього психологічного та фізичного материнського холдингу є ізоляція немовляти матір’ю, з його станом «тривало бути» серед невблаганної незмінності «іншості часу». Коли я кажу про «іншість часу», я маю на увазі переживання немовляти «штучно створеного людиною часу»: час годинників і календарів, чотиригодинний графік грудного годування, відносність дня та ночі, графіки роботи матері та батька, вихідні дні, етапи дорослішання із літератури про розвиток немовлят, тощо. Час у всіх цих формах – це винахід людства (навіть ідея дня і ночі), що не має нічого спільного з досвідом немовляти; час є «іншим» для нього на етапі, коли усвідомлення простору «не я», є нестерпним і руйнівним для його переживання безперервності буття.
Холдинг немовляти, особливо на початку, вартує матері дуже дорого, з точки зору емоційних і фізичних навантажень та передбачає вплив часу (наприклад, треба передбачити час, який їй потрібен на сон, також час, який вона потребує для емоційного відновлення, коли вона є «в бутті» з кимось, окрім своєї дитини, і час, який треба щоб побути з самою собою, відокремленою від немовляти). Як наслідок, первинний материнський холдинг передбачає занурення матері в відчуття часу немовляти, таким чином трансформуючи для нього вплив «іншості часу» і створюючи на його місці ілюзію світу, в якому час майже повністю вимірюється фізичними та психологічними ритмами немовляти. Ці ритми включають ритм його потреб у сні і пробудженні, потребу в взаємодії з іншими та ізоляції від оточення, ритми голоду і ситості, ритми дихання і серцебиття.
Первинний холдинг немовляти означає для матері відмову від несвідомих спроб звільнитися від зосередженості на дитині. Її ненав’язлива присутність впроваджує простір для початкової структури немовляти «бути наявним» для самого себе, дозволяє тенденціям розвитку розкриватися, а для немовляти переживати спонтанні рухи як свої, та ставати володарем відчуттів, відповідних цій ранній фазі життя (Winnicott, 1956, стор. 303).
Материнський ризик психозу в творенні самовідданого «живого, людського холдингу» (Winnicott, 1955, сторінка. 147) дозволяє немовляті привласнити ризик збиратися купи, набуваючи якості самості. Цей самий ранній момент «збиратися купи» — є ще дуже сирим, і нова особистість відчуває себе нескінченно беззахисною ‘(стор. 148).
Клінічна ілюстрація
В цьому клінічному описі вищеописана форма холдингу відіграє центральну роль.
Пані R вразила мене, вже в залі очікування. Вона привіталась, не дивлячись в очі, і, незграбно подалась до моєї консультаційної кімнати. Вона лягла на кушетку без натяку на обговорення можливості роботи на кушетці. Пані R відвернула голову до стіни (геть від мене і від смужки світла, що пробивалася скрізь закриті віконні жалюзі). Пацієнтка мовила уривчасто «випльовуючи слова» про панічні напади, яким вона не знаходила жодної причини. Вона сказала мені, що не може а ні працювати,а ні бути матір’ю своїм двом дітям-підліткам. Як про дещо не суттєве, зазначила, що її мати померла півроку як:»Вона була стара і хвора, і це було на краще». Коли я робив коментар або задавав питання на ранніх стадіях цього аналізу, пацієнтка нестямилась так само, як і в приймальні, коли ми вперше зустрілися. Я не коментував цю поведінку і навчився майже нічого не говорити під наших час сесій. Навіть звук мого ворушіння в кріслі переживався пацієнткою майже так, ніби я її вдарив. Мені потрібно було залишатися як і раніше, якомога тихіше, якби пані R змогла миритися з моїм «буттям» поруч. Пацієнтка, відчуваючи мою непорушність (крім звуку і руху мого подиху), помітно розслабилась під час перших кількох сеансів а згодом, взагалі припинила говорити впродовж наступних тижнів. Я не відчував що потреба по можливості, залишатися в безмовності, є відреагуванням тиранічної настанови пацієнтки. Швидше, бувши з нею, мені згадувалося, як я сидів в спальні мого трирічного молодшого сина, коли він скоцюрбився у ліжку, намагаючись заснути, після пробудження від страшного сну.
В противагу почуттям, які викликає пані R (або мій син), я переживав свою присутність, як заспокійливий бальзам при опіку. Перебуваючи з пацієнткою тривалий час у тиші, я згадав, що коли мій син починав занурюватися в сон, його ритм дихання, і мій власний сінхронізувалися. У моєму дрімотному стані впродовж ночі, коли я сидів з ним, мені наснилося що моя дружина і діти зникли. Сновидіння було настільки реальним, що мені потрібно було трохи часу, щоб переконатись що це сон.
В ретроспективі я підсумовую, що в ті ночі з сином я став несвідомо, їм самим, фізично і психологічно, дихаючи його ритмом, сновидячи його страхи. Години, проведені біля його ліжка, лишаються зі мною, як турботні, ніжні переживання. Вже на сесії з пані R, коли я пригадував чатування з сином, мені згадався рядок із вірша Шеймаса Гіні: «як віддих був один на двох, Єдиний раз на весь життєвий строк» («Усування перешкод» 1984, стор. 285).
Я відчував, що пацієнтка потребувала від мене того самого, чого потребував мій маленький син. Я був готовий бути використаним пані R, коли вона відважилась занурити мене на таку глибину. В стані мрійливості (reverie), який включав думки про мого сина та рядки з Шеймаса Гіні, я підсвідомо говорив собі про досвід самовідданого холдингу, який був необхідний пані R. Цей досвід був на стільки ж фізичним, (зокрема для мене і також, на моє переконання для неї), як і психологічним.
Збір до купи
У міру зростання немовляти, функція холдингу змінюється. Функція збереження структури переживання «тривало бути», зрештою трансформується в холдинг / підтримку в просторі часу більш об’єктно-стосункових шляхів «бути живим». Одна з таких пізніших форм холдингу передбачає надання «місця» (психологічного стану), в якому немовля (або пацієнт) може зібратися купи. Віннікотт зазначає що:
дуже типова ситуація, коли пацієнт докладно розповідає про кожну деталь що трапилась на вихідних, отримуючи задоволення наприкінці, якщо все встиг розповісти, натомість аналітик відчуває що жодної аналітичної роботи не відбулося. Іноді ми маємо інтерпретувати це як потребу пацієнта бути пізнаним у всіх своїх частинах і проявах однією людиною, аналітиком. Бути пізнаним — означає відчувати себе інтегровано принаймні в особі аналітика. Це звичайні речі в житті немовляти, і немовля, у якого не було жодної людини, що збирала б його до купи, починає з відставання у своєму власному русі до інтеграції, який може бути взагалі не успішним, або ж йому буде бракувати впевненості в його здатності до інтеграції. (1945, с. 150).
Отже,ранній, фізичний / емоційний тип холдингу поступився місцем метафоричному холдингу, що надає психологічний простір, який залежить від здатності аналітика витримувати почуття «що жодної аналітичної роботи не відбувається». Віннікотт демонструє, як він використовує мову, якою думає. Говорячи: «Іноді ми маємо інтерпретувати це як потребу пацієнта бути пізнаним у всіх своїх частинах і проявах однією людиною, аналітиком» Віннікотт використовує слово «інтерпретувати», маючи на увазі, не надавати словесні інтерпретації пацієнтові, а натомість просто, безперервно бути саме таким «людяним місцем», в якому пацієнт стає цілісним.
Цей тип холдингу є найважливішим — ненав’язливий стан «перебування разом в одному місці», що має як психологічний, так і фізичний вимір. Алеж мовчазне переживання самості і іншості в цьому стані «буття в одному місці», вже не є частиною попереднього досвіду немовляти «тривало бути» (той що утримується його матір’ю через первинну материнську занепокоєність).
Інтерналізація середовища холдингу
Досвід перехідних явищ (Winnicott, 1951), а також здатність бути на самоті (1958) можна розглядати як грані процесу інтерналізації материнської функції холдингу емоційної ситуації в часі. В перехідних явищах, ситуація, яка наразі підтримується, передбачає створення «ілюзорного досвіду » (1951, с. 231), у якому є підвішене питання: «Чи це вигадано тобою, чи була підказка ззовні? Важливим моментом є те, що рішення щодо цього очікувано не приймається. Питання так і не є остаточно сформульованим»(с. 239–40).
Віннікотт розглядає цю третю царину переживання — область між фантазією та реальністю — не просто як коріння символізму, а як «коріння символізму в часі» (стор. 234). Час, поволі, розмежовує зовнішній світ, який з одного боку лежить поза контролем дитини, і одночасно є продовженням її власних тілесних та психологічних ритмів. Коли психологічний стан дитини (як наслідок конституційних чинників та / або травми) стає таким, що він не в змозі виносити страх, викликаний відсутністю матері, делікатна рівновага між відчуттям творення об’єктів, та одночасно їх руйнації, замінюється фантазією всемогутності. Останнє, не лише перешкоджає розвитку символізації і здатності розпізнавати та використовувати зовнішні об’єкти, але також передбачає відмову прийняти «зовнішність» часу. Отже, досвід «бути живим» більше не є безперервним; скоріше, це відбувається окремими спалахами: магія — це є серії миттєвих явищ.
Здатність бути на самоті, як і розвиток перехідних явищ, передбачає інтерналізацію середовища материнського холдингу, яка відбувається саме в часі. Найбільш визначальним досвідом, що лежить в основі здатності бути на самоті, є буття самотнім, коли немовля та маленька дитина переживає самотність в присутності (середовища) матері ‘(1958, стор. 30). Ось це і є функцією матері як середовища холдингу (на відміну від матері як об’єкту, що створює холдинг), і таким чином процес буття перемагає в немовляті або дитині. Цей процес не слід плутати з досягненням «сталості об’єкта» або «безперервності об’єкта», кожен з яких передбачає формування стійких психічних репрезентацій матері як об’єкта. Віннікотт, описуючи розвиток здатності бути на самоті – посилається на щось, більш витончене: взяття на себе функції середовища материнського холдингу у вигляді того як дитина створює матрицю в своєму розумі, внутрішнього середовища холдингу.
Холдинг депресивної позиції
Природу концепції холдингу Віннікотта, яка приховано існувала у формах холдингу, що я обговорював досі, можна вважати емоційною предтечею депресивної позиції, як це мислить Віннікотт. Для Віннікотта (1954) депресивна позиція людини передбачає холдинг її емоційної ситуації в часі. Після того, як немовля досягло unit status (статусу одиничності) (стор. 269), він стає особою як всередині так і зовні.
(Ототожнення також є частиною цього процесу, і немовля, яке здатне ототожнитись зі своєю матір’ю, і побачити її, як окреме від себе, досягло вирішальної стадії розвитку, що Віннікотт описував як «статус одиничності» – unit status. Немовля тепер людина в своєму власному праві. «Теорія батьківсько-дитячих стосунків», Д. В. Віннікотт, ст. 44) Примітка перекладача
Ситуація з годуванням в цей момент примушує немовля або дитину страшитися, що в процесі годування він виснажує матір (буквально, що він робить дірку в матері чи в грудях). (Насправді дитина виснажувала матір протягом усього часу, внаслідок фізичного та емоційного перенапруження ще з часу вагітності, пологів та піклування за ним як за немовлям) «Тим часом [під час годування та подальшого процесу травлення] мати забезпечує холдинг ситуації в часі»(стор. 269). У період перетравлення досвіду годування, немовля або дитина робить психологічну роботу з розпізнавання плати, яку (буквально і метафорично) збирає його (тепер вже більш відокремлена) мати за його годування. «Ця [психічна] переробка [його почуття пошкодження матері] потребує часу, і немовля може тільки чекати результату [у психологічному стані, в якому він перебуває], пасивно капітулюючи перед тим, що відбувається всередині ‘(стор. 269).
Врешті-решт, якщо немовля чи дитина змогла виконати цю психологічну роботу, і якщо матері вдалося утримати ситуацію в часі, немовля відправляє метафорично (а іноді і буквально) дефекацію. Немовля або дитина, чий подарунок визнаний та отриманий його матір’ю «зараз може зробити щось із цією [сфантазованою] діркою, отвором в грудях або тілі [матері] … Подарунковий жест може досягнути отвору, якщо мати зіграє свою частину ролі [а це є холдинг ситуації в часі, визнання подарунку репаративним жестом і прийняття його як такого]»(стор. 270).
Холдинг депресивної позиції передбачає визнання мамою немовляти в якості «статусу одиничності» unit status — (набуття його статусу як окремої особистості), її здатність виносити свою відокремленість від дитини і психічно утримувати (жити з цим) в новій реальності своїх стосунків з немовлям і прийняти свій власний змінений статус в цих стосунках. Вона вже не є для нього всім всесвітом, і ця втрата є великим болем для неї (але також полегшенням). Ця емоційна ситуація творчо деструктивна тим, що немовля ризикує знищити мати (зробивши в ній дірку) відбираючи у неї те, що йому потрібно, щоб бути здатним, врешті, прогодувати себе (тобто стати особою, відокремленою від неї).
В холдингу депресивної позиції дитина стає суб’єктом власного права в контексті відчуття часу, яке є вже чимось абсолютно іншим для неї. Дитина визнає, що не може рухати людей швидше, ніж вони рухатимуться самі, а також, вона не в змозі скоротити час очікування того, що їй потрібно або чого вона хоче. Холдинг депресивної позиції підтримує досвід людини у формі буття, яке постійно трансформується – це переживання себе в часі і в емоційному плині акту становлення себе у формі, що раніше не була відома, але лише неясно прозирала.
Як і в випадку холдингу Віннікотта, Біонівське (1962а, 1962b, 1970) контейнер — вміст безпосередньо пов’язано з тим, що є найважливішим із його внеску в психоаналіз.
Ідея «контейнера — вмісту стосується не того, що ми думаємо, а того, як ми думаємо, тобто, як ми обробляємо живий досвід і що відбувається на психічному рівні, коли ми не в змозі здійснити психологічну роботу з цим досвідом.
Психоаналітичне функціонування особистості
Основоположною для мислення Біона та фундаментальним каменем його концепції «контейнер – вміст» є ідея, яка зрідка згадується в його роботах, це «психоаналітичне функціонування особистості» (1962а, с. 89). Вводячи цей термін, Біон припускає, що особистість людини конституційно споряджена потенційним набором розумових операцій, що здійснює свідому і несвідому психологічну роботу над емоційним переживанням (те що відбувається в процесі психічного розвитку). Крім того, називаючи ці психічні операції «психоаналітичними», Біон підкреслює те, що ця психологічна робота досягається за допомогою такої форми мислення, що є визначальною для психоаналізу, тобто перегляду досвіду одночасно з точки зору свідомого і несвідомого. Квінтесенцією прояву психоаналітичної функції особистості є досвід сновидіння. Сновидіння передбачає форму психологічної роботи при якій відбувається продуктивна розмова між передсвідомими аспектами розуму і тривожними думками, почуттями та фантазіями, які не допускаються, але наполегливо прагнуть усвідомлення (динамічне несвідоме). Це стосується кожної людини, яка досягла диференціації свідомого і несвідомого, незалежно від епохи, в якій він живе, або обставин його життя.
З одного боку, пропозиція Біона про психоаналітичну функцію особистості бентежить. Чи насправді він має на увазі що система особистості людського буття як самосвідомого суб’єкта є якимось чином призначена для виконання функцій описаних моделлю розуму кінця ХІХ / початку ХХ століття? Відповідь, як не дивно, так! : для Біона (1970) психоаналіз перед Фрейдом був думкою без мислителя — думка, яка чекає мислителя, щоб сприйняти це як думку. Те що ми називаємо психоаналізом — це ідея, якій трапилося бути помисленою Фрейдом, але тисячоліттями до «відкриття» Фрейда, існувала правда людської психіки (Біон, 1970; Огден, 2003а).
Я згадую тут зауваження, зроблене Борхесом щодо власності та хронології ідей.
У передмові до збірки своїх віршів Борхес написав: «Якщо на наступних сторінках є якісь вдалі вірші, чи може читач пробачити мені зухвалість того, що написав я їх раніш за нього. Ми всі єдині;
наші непослідовні уми є геть схожими, тож і обставини суттєво впливають на нас, що це є випадком, що ви читач, а я автор – невпевнений та пристрасний автор — моїх віршів (1964, с. 269).
Мрії — думки і сновидіння
Для того, щоб зрозуміти концепцію Біона «контейнер — вміст», в більш ширшому контексті його мислення, необхідно зрозуміти його уявлення про роль сновидінь в психологічному житті (див. Огден, 2003b, що до клініко-теоретичного обговорення концепції сновидінь Біона). Для Біона сновидіння відбувається обопільно під час сну і неспання: «Фрейд [1933] згадує думку Аристотеля, що сновидіння – це спосіб роботи розуму під час сну: я кажу, що це спосіб, як він працює, коли пробуджується» (Bion, 1959a, p. 43). Мрія-думка — це несвідома думка, породжена у відповідь на прожитий емоційний досвід що є поштовхом до роботи сновидіння, тобто поштовх до несвідомої психологічної роботи з несвідомою думкою іде від живого емоційного досвіду.
Концепція роботи сновидіння Біона (1962а) є протилежністю фрейдівської (1900) «роботи сновидіння». Останнє відноситься до тієї сукупності розумових операцій, яка служить маскуванню несвідомих мрій-думок такими засобами, як конденсація та заміщення. Таким чином, у похідних / замаскованих формах несвідомі мрії-думки ставали доступними для свідомості та мислення вторинного процесу. На противагу, робота сновидіння Біона — це той набір розумових операцій, який дозволяє свідомий прожитий досвід змінювати таким чином, щоб він став доступним несвідомому для психологічної роботи сновидіння). До слова, робота сновидіння Фрейда дозволяє похідним несвідомого ставати свідомим, тоді як робота сновидіння Біона дозволяє свідомому прожитому досвіду ставити несвідомим (тобто доступним несвідомому для психологічної роботи породження мрій-думок для «снови́діння» цих думок).
Деякі спроби визначення
Таким чином, підґрунтям мислення Біона є думка, що сновидіння є первинною формою, в якій ми робимо несвідому психологічну роботу зі своїм пережитим досвідом. Ця перспектива, як буде видно, є інтегральною частиною концепції контейнера — вмісту. Я почну обговорення цієї ідеї шляхом пробного визначення контейнера та вмісту.
«Контейнер» — це не річ, а процес. Це здатність до несвідомої психологічної роботи сновидіння, що діє узгоджено зі здатністю для передсвідомого сноподібного мислення (мрійливості – reverie) та здатності до більш повного свідомого мислення через вторинний процес. Хоча всі ці три типи мислення — несвідоме сновидіння, перед свідома мрійливість (reverie) та свідоме мислення — беруть участь у контейнуючій функції, Біон розглядає несвідому роботу сновидіння як роботу, яка має першочергове значення для здійснення психологічних змін та зростання. Біон закликає аналітика не «упереджуватися на користь психічного стану» якими ми перебуваємо, коли не спимо [порівняно зі станом, в якому ми знаходимось коли спимо] ‘(1978, стор. 134). Іншими словами, для Біона стан неспання оцінюється надзвичайно високо.
Вміст, як і контейнер, — це не статична річ, а живий процес, що в стані здоров’я постійно розширюється і змінюється. Термін відноситься до думок (в найширшому сенсі цього слова) та почуттів, які перебувають у процесі породження з живого емоційного досвіду. У той час як свідомі та передсвідомі думки і почуття також складають певні аспекти «того що контейнується», основний акцент Біон робить на несвідомих думках.
Найбільш простими елементами «того що контейнується», є сирі відчуття-враження, пов’язані з емоційним переживанням »(1962а, стор. 17), яке називає Біон ‘бета-елементи’ (стор. 8). Я не знайшов кращих слів, щоб описати ці недозрілі думки, ніж ті, які використовуються у вірші Едгара Алана По: β-елементи можуть бути зрозумілі як » Думки бездумні – чисті душі дум,» (1848, p. 80). 2 Це первинне підґрунтя думок — думки, ще не пов’язані між собою. Вони складають єдиний зв’язок між розумом і прожитим емоційним досвідом у світі зовнішньої реальності. Ці «бездумні думки», (β-елементи) перетворюється через ‘α-функцію’ (ще невідомий набір розумових операцій) у елементи досвіду (‘α-елементи’), які можуть бути зв’язаними в процесах мріяння, думання і згадування.
Походження концепції контейнер — вміст
Почавши обговорення концепції контейнер – вміст, з визначення «контейнера» і «того що контейнується», далі я коротко простежу розвиток ідей Біона щодо взаємовпливу думок і мислення, думок-снів і сновидінь.
У своїй найбільш ранній психоаналітичній роботі « Досвід в групах» (1959b), Біон вніс ідею, що думки (спільні несвідомі «базові припущення») мають потугу знищити здатність групи до мислення. Біон розробив ідею, що думки можуть зруйнувати здатність до мислення у своїх нарисах, зібраних у Другорядні думки (Second thoughts) (1967), особливо в «Нападах на зв’язки» (Attacks on linking) (1959c) та «Теорія Мислення» (Theory of thinking) (1962b). Там він вніс ідею, що від початку в житті і аналізі) щоб думати, потрібно двоє людей. На відміну від Віннікотта, який залишається педіатром — для Біона його ідеї / міркування щодо психологічних подій, що відбуваються в стосунках мати-дитина, є лише метафорами – «знаками» (1962а, стор. 96) – які він вважає корисними у побудові «моделі» (стор. 96) для того, що відбувається на несвідомому рівні в аналітичних стосунках.
Метафоричні стосунки матері — немовля, які пропонує Біон (1962a, 1962b) заснована на його власному перегляді концепції Кляйн про проективну ідентифікацію: немовля проектує в матір (яка в здоровому стані перебуває у стані мрійливості (reverie) емоційний досвід, який він не може самостійно обробити, враховуючи рудиментарний характер його здатності до α-функції. Мати робить несвідому психологічну роботу мріяння нестерпного досвіду немовляти та робить його доступним у формі, яку він здатен використати в мріянні про власний досвід.
Мати, яка не може бути емоційно доступною для немовляти (мати що нездатна до мрійливості (reverie) повертає немовляті його нестерпні думки у формі, що позбавлена будь-якого сенсу, який вони раніше мали. Проективні страхи немовляти, за таких обставин повертаються йому як «безіменний жах» (1962а, p. 96). Досвід нездатності матері контейнувати проектовані почуття немовля або дитини, інтерналізується як форма мислення (а точніше, як відміна мислення), характеризується нападами на процес, за допомогою якого сенс позначає досвід (α-функція) і на зв’язок мрій-думок у процесах сновидіння та мислення (1959c, 1962a, 1962b).
Передислокація центру психоаналітичної теорії та практики
Коли стосунки контейнера (здатність до мріяння, як у ві сні так і під час неспання) і вмісту (несвідомі думки, похідні від прожитого емоційного досвіду) є «взаємно вигідними і не шкодять один одному» (Bion, 1962a, стор. 91), відбувається ріст як контейнера, так і вмісту. Що стосується контейнера, зростання передбачає розширення можливостей снови́діти свій досвід, тобто здатності робити (переважно) несвідому психологічну роботу. Розширення контейнуючої здатності в аналізі може мати форму того що пацієнт починає пам’ятати сновидіння, до яких у нього та аналітика є асоціації — асоціації, які відчуваються справжніми та виразними щодо того, що відбувається несвідомо в аналітичних стосунках. Для іншого пацієнта — розширення здатності снови́діти може відображатися в зменшенні психосоматичної симптоматики або збоченої поведінки в поєднанні зі збільшенням здатності пацієнта до переживання почуттів і зацікавленості ними. Для ще одного пацієнта посилення контейнуючої функції може проявлятися в припиненні повторюваних посттравматичних кошмарів (які не досяжні для психологічної роботи (Ogden, 2004b)).
Зростання вмісту відлунюється розширенням кругозору і поглибленням думок та почуттів, що отримуються з емоційного досвіду. Це зростання передбачає підвищення «проникливості» (1962a, стор. 93) думки, тобто толерантність до «буття в невизначеності, сумнівах, таїні, без дошкульного шукання фактів та причин»(Кітс, 1817, цитата Біона, 1970, с.125).
Іншими словами, вміст, зростає, коли підвищується здатність охопити у всій повноті складність емоційної ситуації, з якої воно походить. Одна з форм досвіду зростання вмісту передбачає відкриття пацієнтом, того, що минулий досвід набуває такого емоційного значення, якого раніше він не мав. Наприклад, на третьому році аналізу, аналізанд вперше відчув, як дивно і болісно «згадувати», що його батьки ані разу не відвідали його під час тримісячної госпіталізації після психотичного епізоду, в період його навчання в коледжі. (Можна також обґрунтовано стверджувати, що нова значимість подій що пригадуються, являє собою зростання не вмісту, а саме контейнера — здатності до снови́діння досвіду. Вважаю, що обидва способи осмислення клінічного прикладу справедливі: у кожному випадку психологічного зростання спостерігається ріст як контейнеру так і вмісту. Більше того, у спробі розмежувати контейнер і вміст в клінічній практиці, я постійно констатую, що вони знаходяться в взаємовідносинах «фігура/фон».)
За патологічних обставин контейнер може стати руйнівним щодо вмісту, що призводить до звуження діапазону та глибини думок якими думається. Наприклад, контейнер може висмоктувати життя з вмісту, тим самим лишаючи порожнє лушпиння того, що могло б стати снами-думками. Наприклад, патологічне вміст можна зустріти в аналітичній роботі з пацієнтом, який робить безглуздим інтервенції аналітика (вміст), рефлекторно відповідаючи коментарями: «Яка користь мені з цього?» або «Скажи мені щось, чого я ще не знаю» або «З якої психологічної книжки ти це взяв?»
Інша форма патологічного вмісту мала місце при аналізі хворого на шизофренію, якого я раніше описав (Ogden, 1980). Під час ранній періоду аналізу пацієнт наслідував все, що я говорив і робив, не тільки повторюючи мої слова, коли я їх вимовляв, але також повторюючи мій тон голосу, вираз обличчя і тілесні рухи. Це справляло на мене дуже потужний ефект: імітація приводила до позбавлення почуття реальності та «Я-відчуття» практично з усіх аспектів мого розуму та тіла. Пацієнт опредметнив мене в тиранізовану форму вмісту, що викликало у мене відчуття, що я втрачаю розум і тіло. Пізніше, в аналізі, коли була досягнута більш здоровіша форма вмісту, ця патологічне вміст розумілося як реплікація (імітація) несвідомого відчуття пацієнта того, що його мати захопила його розум і тіло, не залишаючи йому нічого свого, що могло б ним переживатися справжнє і живе.
Ще один тип патологічного вмісту приймає форму типу «мріяння», яка, здається, як ракова пухлина, заповнює простір сновидіння та аналітичний простір образами та оповідями, які неможливо використати для психологічної роботи. Потенціал мрій-думок проміскуітетно розмножується до тих пір, поки не затоплює мрійника (і аналітика) у морі безглуздих образів та оповідок. «Мрії» створені таким чином включають «мрії», які переживаються як незв’язний потік образів; тривалі «мрії», заповнюють весь сеанс таким чином, що безнадійно підривається потенціал мрійливості (reverie) та рефлексивного мислення; і потік «сновидінь», що наснилися протягом місяців або років, не викликають жодних значущих асоціацій у пацієнта або аналітика.
І навпаки, вміст може перевантажувати та руйнувати контейнер. Наприклад, нічне марення можна розглядати як сон, у якому мрії — думки (вміст) настільки тривожне, що здатність до снови́діння (контейнер) руйнується, і сновидець пробуджується в переляку (Огден, 2004b). Аналогічно переривання гри представляють випадки, коли несвідомі думки переповнюють здатність грати.
Концепція контейнера/вмісту Біона, розширює фокус уваги в аналізі окрім дослідження конфліктів між конгломератами думок та почуттів (наприклад, любов і ненависть до едіпового суперника; бажання бути одним цілим зі своєю матір’ю, та в результаті, страх втрати своєї ідентичності; бажання і потреба бути окремим суб’єктом, та, як наслідок, страх самотності і ізоляції, і так далі). В руках Біона центральне питання психоаналізу це динамічна взаємодія між думками та почуттями, похідними від живого емоційного досвіду (вміст) з одного боку, та здатності мріяти і думати ці думки (контейнер).
Метою психоаналізу з цієї точки зору є не стільки вирішення несвідомого конфлікту, скільки сприяння вдосконаленню контейнера/вмісту. Іншими словами, завдання аналітика — створити умови в аналізі, які дозволять зробити взаємне зростання контейнера (здатність до снови́діння) і вмісту (думки / почуття, похідні від пережитого досвіду). В міру того, як аналізанд розвиває здатність генерувати більш повний діапазон і глибину думок і почуттів відповідно свого досвіду (минулого і сучасного) і мріяти цими думками (робити з ними несвідому психологічну роботу), він більше не потребує допомоги аналітика в «мріянні» його досвіду. Кінець аналізу залежить не від ступеню вирішення несвідомого конфлікту (що відбувається в процесі перенесення – контрперенесення), а, скоріше від того в якій мірі пацієнт здатен мріяти про свій життєвий емоційний досвід самостійно.
У підсумку, контейнер і вміст, в нормі, повністю залежать одне від одного: здатність до сновидіння (контейнер) вимагає мрій-думок; і мрії-думки (вміст) вимагають здатності до сновидіння. Без мрій-думок немає живого досвіду мріяти; і, не маючи можливості мріяти, не можливо робити жодної психологічної роботи з емоційним досвідом (і, отже, ніхто не може переживати себе живим без цього досвіду).
Клінічна ілюстрація
Наступний клінічний приклад служить ілюстрацією, того як я використовую концепцію контейнер — вміст в аналітичній практиці.
Пані N регулярно розпочинала свої щоденні сесії, розповідаючи мені дуже докладно про ситуації попереднього дня, коли вона скористалася чимось, про що я говорив на попередніх сесіях. Потім вона робила паузу, чекаючи, коли я скажу їй, що вона дуже добре використала розуміння, яке отримала завдяки нашій аналітичній роботі. В той час коли пацієнтка чекала, коли я скажу свою репліку, я відчував деяку форму гніву, яка посилилася з роками роботи. Навіть цей гнів переживався мною, як не зовсім мною породжений, до тої пори, як пацієнтка глибоко усвідомила дратуючий ефект, який справляв на мене, її контролюючий сценарій. «Сценарій» та «згодовування мені моєї репліки» були метафорами які Пані N і я розробили, щоб позначати її намагання закреслити усвідомлення відокремленості наших душ та нашого життя. Метафори також стосувалися відчуття, що мати ставилася до неї як до продовження себе. Можливо, через силкування відокремитись від матері психічно, у пацієнтки в підлітковому віці розвинулась нервова анорексія; і з тої пори розлад продовжував відігравати важливу роль у її житті.
Пані N використовувала шопінг як спосіб розвіяти почуття порожнечі та самотності. Вона б залучала продавщиць магазинів дорогого одягу в форму театрального дійства. Пацієнтка режисувала сцену, в якій вона приміряла одяг а продавщиця казала б їй по-материнськи, як гарно вона виглядала.
На восьмому році аналізу пані N почала сесію, розказавши мені сон: « Я був у універмазі, що схожий на печери. Металічний (tinny) голос із акустичної системи віддавав замовлення не тільки персоналу, але й клієнтам. Були так багато речей, які я хотіла б купити. Була пара милих сережок з діамантами, які знаходились в м’якій атласній скриньці — вони були схожі на два крихітні(tiny) яйця в пташиному гнізді. Мені вдалося вийти з магазину, нічого не купивши ».
Першим імпульсом була моя реакція на сон, як на ще одну спробу пацієнтки змусити мене сказати мою репліку, або, якщо це не вдалося, добути від мене інтерпретацію з присмаком гніву. Але щось ледь ледь інше почулося мені в цьому сновидінні і в тому як його розказувала пацієнтка. Мені здалося, що посеред нав’язливого повторення такого знайомого партерна стосунків, щось інше виринуло, коли пані N описувала сережки. Її голос став більш співучим, а мова уповільнилась, перегукуючись з двома ніжними крихітними яйцями у пташиному гнізді. І тоді, наче цього зворушливого моменту ніколи не було, пані N тріумфально завершує розповідь про сон: « Мені вдалося вийти з магазину, нічого не купуючи». Мені здалося що в цьому останньому коментарі було спроба долучити мене до привітання пацієнтки з її звершенням. У той же час, на більш несвідомому рівні, її остання заява була повідомленням про її абсолютний контроль над аналітичною ситуацією, контроль, який би гарантував, що вона залишить мою консультаційну кімнату такою ж, якою вона сюди ввійшла. («вдалося вийти не купуючи нічого»).
В момент під час, та відразу після того, як пані N розказала мені сон, я почав згадувати, як ходив по магазинах з моїм найближчим другом J, через кілька років після коледжу. Ми двоє шукали обручку для жінки, з якою він жив. Ніхто з нас нічого не знав про діаманти або будь-який інший вид ювелірних прикрас. Цей «досвід шопінгу» був наповнений почуттями тепла і близькості, але в той же час я усвідомлював і побоювався, що подія, в якій я брав участь (одруження J.), змінить (а може навіть і покладе край) нашій дружбі.
Зовсім несподівано я помічаю що вже запитую пані N: «Чому ви не купили сережки, які так вам сподобались?» Пішло ще кілька хвилин на усвідомлення, мною, що я говорив таким чином, наче сприйняв її сон як фактичну подію зовнішньої реальності. По своєму голосу я почув, що я не реагую на провокаційний аспект сновидіння пацієнтки пов’язаний з моїм гнівом. Моє запитання було дивно в іншому сенсі: речі, які пацієнтка купувала у минулому, ніколи не мали для неї символічного значення чи естетичної цінності — вони були простим реквізитом у драмі перенесення / контрперенесення, розіграній з продавцями та зі мною.
Поєднання моєї реакції на сновидіння як фактичну подію та перебіг звучання мого голосу, коли я запитав пані N, чому вона не купила сережки, не залишилися не поміченими пацієнткою. Вона зробила майже хвилинну паузу — що саме по собі було надзвичайно незвично для неї, а потім відповіла (наче сон був справжньою подією), сказавши: «Я не знаю. Ця ідея ніколи не приходила мені в голову».
Багаторічна відмова/неспроможність пані N використати хоча б щось, із того що я сказав, можна вважати формою патологічного вмісту. «Сценарій» за яким я вимовляв скою репліку (поки вона режисувала п’єсу) був протилежною формою мислення, тій формі, що полегшує несвідому психологічну роботу. Нічого оригінального не могло вийти з цього; ніякої нової думки не вдалося породити. Її патологічна контейнуюча функція до цього моменту складалася, головним чином із таких форм «мріяння», в якій пацієнтка несвідомо позбавляла себе людських якостей (які вона переживала як слабкості), такі як апетит до їжі, сексуальне бажання та потреба у справжній емоційній близькості з іншими.
В сновидінні патологічна контейнуюча функція, ставала вмістом — «металічний» (нелюдський) голос від механічної «акустичної системи», яка заправляла всіма навколо. Мій перший порив був рефлекторно реагувати на сновидіння пані N так, наче воно нічим не відрізняється від жодного із ста інших випадків, у яких вона оповідала мені сновидіння, яке не було, насправді, сновидінням. Однак тон голосу пацієнтки при розповіді мені частини її сну, яка стосується сережок, а також наповнення образів тієї частини сну, відображав той факт, що вона починає бути здатною контейнувати (тобто по-справжньому сновидіти свій емоційний досвід), чому посприяла моя власна здатність до передсвідомого пробудження мріяння (мрійливості — reverie).
Моя мрійливість (reverie) шопінгу з J. За обручкою, послужило нову формою контейнування, яке не було ворожим вмісті, тобто пацієнтці, як я відчував її. Мій досвід мрійливості (reverie), який включав почуття симпатії, ревності, та страх втрати, можна розглядати як форма моєї участі в снови́дінні пацієнтки її «несновидних сновидінь» (Ogden, 2004b), тобто мою участь в снови́дінні досвіду пацієнтки не – дегуманізуючим способом.
Моя мрійливість (reverie) пролунала в моєму несподіваному запитанні: «Чому ви не купили сережки, які вам так сподобались? Це питання відобразило той факт, що я не просто брав участь у сновидінні раніше несновидного досвіду, але на мить став фігурою сновидіння яке ми разом сновиділи на сеансі. Крім того, тон голосу яким я промовляв до пані N, передає факт того, що відбулася зміна мого власного переживання (контейнування) емоційного стану пацієнтки. Слова, які я спонтанно вимовив, були зовсім протилежними набору «реплік» (порожніх слів), які були видобуті із мене. Отже, їх можна було нарешті віддати їй. (Не можна щось дати тому, хто намагається вкрасти річ, яку хотілося б віддати.) Мені здається в ретроспективі, те моє «питання / ляп відображало той факт, що я вперше несвідомо спромігся сновидіти (контейнувати) зародок люблячого едипального перенесення – контрперенесення досвіду пацієнтки.
Те, що я дав пані N, задаючи питання, полягало в тому, що я розпізнав що її сновидіння було нового зразку: яке втрутилося у звичну, бездумну провокацію, і відбувся момент, коли пані N насправді включилась в аутентичну несвідому психологічну роботу. Ця робота передбачала несвідому фантазію про те, що ми удвох маємо чудових (улюблених) малюків (пташенят у гнізді), про яких дбають з великою ніжністю і турботою. (Лише при написанні цієї статті я зрозумів, що під час того, як пані N розповідала мені своє сновидіння, слово tinny (металічний) перетворилось в tiny (крихітний)) Моя реакція (контейнування) на сновидіння, що знайшла відображення в моєму запитанні, дала можливість передати почуття, що пацієнтці не так вже й потрібно рефлекторно дегуманізувати її досить крихкі почуття любові до мене.
Заключні зауваження
По суті, холдинг Віннікотта — це концепція ролі матері / аналітика по збереженню безперервності переживання немовлям чи дитиною, буття в часі та поза часом. Психологічний розвиток — це процес, в якому немовля або дитина все більше набуває функції матері підтримки безперервності досвіду бути живим. Дорослішання, з цієї точки зору, тягне за собою розвиток здатності немовляти або дитини до створення та підтримки відчуття безперервності свого буття поза часом, часом, що все більше відображає ритм, який переживає немовля чи дитина що знаходиться поза його контролем.
Спільним для всіх форм холдингу безперервності свого буття у часі є емоційний стан, що базується на відчутті ніжних, міцних обійм матері. В нормі, цей фізичний / психологічний стрижень холдингу залишається сталим протягом усього життя.
З іншого боку, контейнер / вміст Біона, на кожному кроці впроваджує динамічну емоційну взаємодію між мріями-думками (вміст) та здатністю до снови́діння (контейнер). Контейнер і вміст знаходиться в інтенсивній напрузі, співіснуючи в непростій ситуації взаємної залежності.
Холдинг Віннікотта і контейнер /вміст Біона представляють різні аналітичні височини, з яких можна переглядати той самий аналітичний досвід. Холдинг заклопотаний насамперед буттям та його відношенням до часу; контейнер – вміст зосереджується на переробці (снови́дінні) думок, похідних від живого емоційного досвіду. Разом вони надають «стереоскопічну» глибину розумінню емоційних переживань, що виникають в аналізі.
Список літератури
Bion WR (1959a). 27 July 1959. In Cogitations, p. 43. London: Karnac, 1992.
Bion WR (1959b). Experiences in groups. New York: Basic Books.
Bion WR (1959c). Attacks on linking. In: Second thoughts, p. 93–109. New York: Aronson, 1967.
Bion WR (1962a). Learning from experience. In: Seven servants. New York: Aronson, 1977.
Bion WR (1962b). A theory of thinking. In: Second thoughts, p. 110–9. New York: Aronson, 1967.
Bion WR (1967). Second thoughts. New York: Aronson.
Bion WR (1970). Attention and interpretation. In: Seven servants. New York: Aronson, 1977.
Bion WR (1978). Sгo Paulo clinical seminars. In: Clinical seminars and four papers, p. 131–222.
Abingdon: Fleetwood Press, 1987.
Borges JL (1964). Foreword. In: DiGiovanni NT, editor and translator. Jorge Luis Borges: Selected
poems, 1923–1967, p. 272. New York: Dell, 1971.
Freud S (1900). The interpretation of dreams. SE 4–5.
Freud S (1933). New introductory lectures on psycho-analysis. SE 22.
Heaney S (1984). Clearances. In: Opened ground: Selected poems, 1966–1996, p. 282–90. New
York: Farrar, Straus and Giroux, 1998.
Ogden T (1980). On the nature of schizophrenic conflict. Int J Psychoanal 61:513–33.
Ogden T (2001). Reading Winnicott. Psychoanal Q 70:299–323.
Ogden T (2003a). What’s true and whose idea was it? Int J Psychoanal 84:593–606.
Ogden T (2003b). On not being able to dream. Int J Psychoanal 84:17–30.
Ogden T (2004a). An introduction to the reading of Bion. Int J Psychoanal 85:285–300.
Ogden T (2004b). This art of psychoanalysis: Dreaming undreamt dreams and interrupted cries.
Int J Psychoanal 85:857–77.
Poe EA (1848). To ———. In: The complete tales and poems of Edgar Allan Poe, p. 80. New York:
Barnes and Noble, 1992.
Winnicott DW (1945). Primitive emotional development. In: Through paediatrics to psychoanalysis,
Winnicott DW (1951). Transitional objects and transitional phenomena. In: Through paediatrics to
psycho-analysis, p. 229–42. New York: Basic Books, 1975.
Winnicott DW (1954). The depressive position in normal emotional development. In: Through
paediatrics to psycho-analysis, p. 262–77. New York: Basic Books, 1975.
Winnicott DW (1955). Group influences and the maladjusted child: The school aspect. In: The
family and individual development, p. 146–55. London: Tavistock, 1965.
Winnicott DW (1956). Primary maternal preoccupation. In: The maturational processes and the
facilitating environment, p. 300–5. New York: Int. Univ. Press, 1965.
Winnicott DW (1958). The capacity to be alone. In: The maturational processes and the facilitating
environment, p. 29–36. New York: Int. Univ. Press, 1965.
Додаткові матеріали:
Шеймас Гіні
«Усування перешкод» 1984, стор. 285
Переклад Олександра Мокровольського
Як всі було на месу подадуться,
Допомагав їй чистити я бульбу.
Мовчали ми, й лиш поринання бульб,
Мов плач-припай, раз в раз лунало: бульк!
Була між нами втіха прохолоди,
Лисніло щось в відрі крізь чисту воду.
Хай ще впаде… Маленьке миле «плюсь».
З чиїхсь рук плюсне — і з дрімот прочнусь.
Коли священик розпинавсь над нею
Вмирущою, й йому хто вторував,
Хто голосив, хто хлипав, — я згадав,
Як близько голова її з моєю
Була; як віддих був один на двох —
Єдиний раз на весь життєвий строк.
Едгар Аллан По
ДО…
Переклад Анатолія Онишко
Ще так недавно автор цих рядків
Зарозуміло і уперто твердив
Про «всемогутність слів», не визнавав,
Що може в мозку виникнути думка,
Яка людському слову непідвладна.
І, як на глум тій похвальбі моїй,
Два ніжні, милозвучні слова, — схожі
На італійські, ніби прошептали
Їх ангели у сні посеред рос
«На місяцем залитому Гермоні»-
З безодні серця виникли самі.
Думки бездумні – чисті душі дум,
Свавільніші, божистіші від звуків,
Що будь-коли на арфі Ізрафель,
«Із найсолодшим голосом у світі»,
Спромігся відтворити. Я ж німий!
Перо безвладне випадає з рук,-
Тобі, кохана, на твоє прохання
Не можу я ні слова віднайти.
Безсилий думати і почувати –
Хіба ж то почуття – ця скам’янілість
Над золотим порогом світу мрій?
Знетямлений розкішним краєвидом,
Хвилююся, тому що навкруги –
Праворуч і ліворуч, скрізь, у всьому,
В багряному серпанку вдалині,
Де виднокруг зникає – ти єдина.