Клінічний психолог, орієнтований на аналітичну психологію К. Г. Юнга, а також викладачка психології.
Мене завжди цікавила людина з її особливостями, відмінностями, почуттями та внутрішнім світом. Саме тому я обрала професію, яка науково підходить до вивчення душевних питань, але не зводить їх до сухої теорії чи стандартизації, а залишає простір для дослідження й загадковості. Я б назвала це творчим процесом пізнання.
Працюю з широким спектром запитів, але особливе зацікавлення маю в темі ранньої дитячої травми та її наслідків у дорослому віці.
Саме тому я обрала юнгіанський напрям, адже він пропонує інструменти для опрацювання раннього травматичного досвіду. Ранні переживання зберігаються у царині імпліцитної пам’яті — це несвідомі, тілесно-емоційні сліди досвіду, які не супроводжуються чітким усвідомленням чи мовним оформленням. Це пов’язано з тим, що ліва півкуля мозку, відповідальна за мовлення, логіку й послідовну оповідь, починає активно розвиватися лише після трьох років. Відтак перші досвіди часто не можуть бути згадуваними словами, але залишаються «записаними» у тілі та емоційному реагуванні. Саме тому сновидіння, метафори, образи й активна уява — як продукти психіки — стають провідниками до несвідомої, імпліцитної памʼяті та допомагають у роботі з ранніми травмами.
Сучасні нейробіологічні дослідження підкреслюють важливість інтеграції правої та лівої півкуль мозку в процесі зцілення травми. Відновлення відбувається тоді, коли емоційні й тілесні фрагменти досвіду (права півкуля) поєднуються з мовними та логічними структурами (ліва півкуля). Це дозволяє не лише пережити подію, а й усвідомити її, вписавши у власну життєву історію — і саме це відкриває шлях до цілісності.