Автор: Крістіан Рослер
Анотація: З 1990-х років, головним чином у Німеччині та Швейцарії, проводилися декілька дослідницьких проектів та емпіричних досліджень (процесу та результатів) юнгіанської психотерапії. Тут підсумовуються перспективні, натуралістичні дослідження результатів і ретроспективні дослідження з використанням стандартизованих інструментів і даних медичного страхування, а також декілька якісних досліджень аспектів психотерапевтичного процесу. Ці дослідження ретельно розроблені, а результати добре застосовні до умов амбулаторної практики. Всі дослідження демонструють значне покращення не лише на рівні симптомів і міжособистісних проблем, але й на рівні структури особистості та повсякденної поведінки. Ці покращення залишаються стабільними протягом шести років після завершення терапії. Декілька досліджень показують подальші покращення після завершення терапії – ефект, на який завжди претендував психоаналіз. Дані медичного страхування показують, що після юнгіанської терапії в пацієнтів знижується рівень звернення за медичною допомогою до рівня, нижчого навіть за середній рівень у загальній популяції. Результати декількох досліджень показують, що юнгіанська терапія переводить пацієнтів із рівня тяжких симптомів на рівень, коли можна говорити про психологічне здоров’я. Ці суттєві зміни досягаються в ході юнгіанської терапії протягом в середньому 90 сесій, що робить юнгіанську психотерапію ефективним та економічно обґрунтованим методом. Дослідження процесів підтримують юнгіанські теорії щодо психодинаміки й елементів змін у терапевтичному процесі. Отже, юнгіанська психотерапія нарешті досягла етапу, коли її можна називати емпірично перевіреним, ефективним методом.
Ключові слова: юнгіанська психотерапія; емпіричне дослідження; ефективність; звернення за медичною допомогою; аналітична психологія
Юнгіанську психотерапію давно звинувачують у тому, що це метод не забезпечив жодних емпіричних доказів своєї ефективності. На початку 1990-х років були опубліковані перші метааналізи емпіричних досліджень, що вивчають ефективність психотерапії. Після цього декілька дослідників стверджували, що досліджень, що вивчали б ефективність юнгіанської психотерапії, не було, й тому її слід виключити зі сфери психотерапії. Це спонукало декілька юнгіанських навчальних інститутів, а саме в Цюріху, Берліні та Сан-Франциско, розробити перші емпіричні дослідження в галузі юнгіанської психотерапії. Здебільшого в Німеччині та Швейцарії були проведені перспективні, натуралістичні дослідження результатів і ретроспективні дослідження з використанням стандартизованих інструментів і даних медичного страхування, а також декілька якісних досліджень аспектів психотерапевтичного процесу. Результати цих досліджень будуть узагальнені та критично розглянуті в цій статті. В емпіричних дослідженнях існує диференціація між різними рівнями досліджень, що описано в «Довіднику з психотерапії та зміни поведінки» [1]. Найвищим рівнем або «золотим стандартом» є рандомізоване контрольоване дослідження (РКД) з експериментальною та контрольною групою та рандомізованим розподілом учасників по групах. Лише РКД можуть довести ефективність методу психотерапії, що означає, що вплив на пацієнтів є результатом самого методу (а не жодних інших екстратерапевтичних факторів; це еквівалентно терміну «внутрішня валідність»). Загалом як доказ ефективності певного методу психотерапії приймаються лише РКД. Однак останніми роками ведеться дискусія щодо валідності РКД, оскільки їхня внутрішня валідність висока, але зовнішня валідність (застосовність до повсякденної практики) є низькою [2]. Декілька дослідників висунули аргументи на користь натуралістичних перспективних досліджень результатів, які проводяться в межах повсякденної практики й тому набагато більш застосовні до реальних умов. Декілька юнгіанських досліджень використовували цей метод. Взагалі перспективні дані є більш достовірними, ніж ретроспективні. Незважаючи на те, що в двох описаних нижче юнгіанських дослідженнях застосовувалася ретроспективна структура, вони забезпечили високий рівень валідності завдяки ретельно продуманій структурі.
Перспективні натуралістичні дослідження результатів:
Катамнестичні/ретроспективні дослідження:
Дослідження невеликої вибірки й окремих випадків:
Якісні дослідження та дослідження процесу:
Група дослідників із Цюріхського інституту Юнга взяла участь у великому німецькому дослідженні довготривалої аналітичної психотерапії [4], що проводилося Гейдельберзьким університетом, і застосувала розроблену структуру дослідження. Структура представляла собою натуралістичне перспективне дослідження результатів, що означає, що за терапевтами та пацієнтами спостерігали з самого початку терапії в звичайному повсякденному контексті (без контрольної групи). Представниками юнгіанської психотерапії в Швейцарії були відібрані двадцять шість терапевтів і їхніх пацієнтів, загалом 37 випадків. П’ятдесят сім відсотків цих пацієнтів страждали на депресивні розлади, а через те, що в 47% пацієнтів були діагностовані розлади особистості, ця вибірка мала високий тягар захворювання. Середня тривалість терапії становила 35 місяців, у середньому 90 сесій, що еквівалентно терапії з низькою частотою. Це було реалістично репрезентативною вибіркою для юнгіанської терапії в Швейцарії.
Застосовувалися три різні точки зору: дослідники, терапевти та самі пацієнти. На кожному рівні було використано набір об’єктивних вимірювань і заходів самооцінки.
Операціоналізована психодинамічна діагностика (ОПД), юнгіанська адаптація [15]: ОПД – це складна сукупність вимірів, що систематизує й операціоналізує психоаналітичні діагностичні інтерв’ю, наприклад, типи несвідомих конфліктів, зрілість структури особистості (его) тощо. Для дослідження PAL була здійснена адаптація до теоретичних концепцій Юнга (наприклад, теорії комплексів).
Психодинамічні фокуси (два інтерв’ю): фокус означає основні несвідомі конфлікти (наприклад, прив’язаність проти автономії), виявлені за допомогою ОПД, які опрацьовувалися в аналізі.
Зміни в структурі особистості (Heidelberger Umstrukturierungsskala): вимірює зміни в рівнях зрілості функцій особистості/его, виявлені за допомогою ОПД.
Терапевтичний альянс і перенос (SGRT: spontane gefühlshafte Reaktion, TAB: therapeutische Arbeitsbeziehung): зовнішній рейтинг якості та характеру терапевтичних відносин, робочий альянс і перенос.
Міжособистісні проблеми (Опитувальник щодо міжособистісних проблем, Interpersonal Problems Inventory – IIP) Зміни в життєвій поведінці (інтерв’ю в межах дослідження)
Фізичні та психологічні симптоми:
Оцінка тяжкості симптомів (Beeinträchtigungsschwereskala, BSS): вимірює погіршення стану пацієнта через симптоми.
Рейтинги стану та процесу:
МКХ 10 (Міжнародна класифікація хвороб, розділ 10: психологічні розлади) – діагностика
Психологічні та міжособистісні симптоми: Контрольний список 90 симптомів, оновлена версія (SCL-90-R), найпоширеніша клінічна оцінка в дослідженнях психотерапії;
показник психологічних/соціальних/комунікативних компетенцій (PSKB-Se-R);
Опитувальник щодо міжособистісних проблем (Interpersonal Problems Inventory – IIP); Особистісний опитувальник Trier Personality Inventory (TPF);
Дані медичного страхування (звернення за медичними послугами, відвідування лікарів первинної ланки медичної допомоги, дні в лікарні тощо)
(Термін «розмір ефекту» описує вплив методу терапії на переміщення вибірки пацієнта із зони розладу в область нормального здоров’я.)
Дослідники:
Пацієнти:
Усі зазначені результати були значущими (рівень 5%) або високо значущими (рівень 1%).
Усі результати залишались стабільними через рік та три роки. Цікавим моментом є те, що є дані, які вказують на подальший позитивний ефект у період між завершенням терапії та подальшим спостереженням, що означало б, що деякі ефекти терапії проявляються лише після завершення терапії; це ефект, про на який психоаналіз завжди претендував. Показник звернення за медичними послугами вже було низьким під час курсу терапії та залишався на низькому рівні на момент подальшого спостереження.
Це дослідження могло б надати докази дуже позитивних наслідків юнгіанської психотерапії в перспективному аналізі, які залишалися стабільним протягом трьох років після завершення терапії. Юнгіанська терапія призводить не лише до значного зменшення симптомів і міжособистісних та інших проблем, але й до реструктуризації особистості, що веде до того, що пацієнти можуть набагато краще вирішувати подальші проблеми після завершення терапії. Задоволеність пацієнтів результатами була надзвичайно високою, незважаючи на те, що більшість пацієнтів мали платити за терапію самостійно. Обмеженням дослідження є відсутність контрольної групи, що ставить питання про те, чи могла ця вибірка бути особливо вмотивованою групою пацієнтів, хоча тяжкість симптомів була високою та репрезентативною для популяції пацієнтів у Швейцарії.
Спочатку це дослідження, що проводилося Інститутом Юнга в Сан-Франциско, було розроблене як перспективне дослідження результатів із чотирма точками вимірювання (початок терапії, кінець терапії, подальше спостереження через один і п’ять років). У багатьох аспектах дизайн дослідницького проекту з психотерапії у Сан-Франциско подібний до дизайну дослідження в Цюріху. Застосовувалися наступні вимірювання: SCL-90-R; IIP, Global Assessment of Functioning Scale – GAF (Шкала глобальної оцінки функціонального статусу, оцінку за якою проводили зовнішні експерти); додатковим інструментом, розробленим Інститутом, стало опитування щодо демографічних даних, мотивації до терапії та суб’єктивного досвіду терапії; терапевти мали інструмент, що також був розроблений Інститутом, під назвою «Портрет моєї практики» (Portrait of my practice – POMP), опитування щодо структурних аспектів, а також особистого стилю та досвіду терапевта. Учасниками дослідження були пацієнти амбулаторної клініки Інституту Юнга в Сан-Франциско; зі 100 пацієнтів клініки участь у дослідженні взяли 57. Із боку терапевтів участь взяли 23 професійні аналітики Інституту, а також 17 кандидатів, що проходили навчання, та сім психологів-інтернів.
Через низьку залученість аналітиків з Інституту проект довелося припинити достроково. Через ці проблеми оригінальний дизайн довелося згорнути до дослідження однієї групи з попереднім і подальшим тестуванням. До нього увійшли 39 із початкових 57 пацієнтів, і лише частина з них завершили спостереження. Внутрішня валідність дослідження бути забезпечена не могла, й статистичні результати слід інтерпретувати на тлі цього факту. Порівнювати можна було лише дані на початку та наприкінці терапії. Маючи на увазі ці обмеження, слід зауважити, що це дослідження все ж схилялося до доведення ефективності юнгіанської терапії; відбулося значне скорочення показників за SCL-90-R та IIP.
На початку 1990-х років група з емпіричних досліджень психотерапії в сфері аналітичної психології в Берліні провела загальнонаціональне катамнестичне ретроспективне дослідження [16,17]. Колишнім пацієнтам юнгіанської психотерапії було запропоновано взяти участь і пройти тестування за допомогою анкет та інтерв’ю. Всім членам Німецького товариства аналітичної психології (DGAP) було запропоновано взяти участь у цьому ретроспективному дослідженні: 78% відповіли, 24,6% взяли участь. У ретроспективних дослідженнях завжди існує небезпека упередженості в тому сенсі, що брати участь будуть готові лише успішні пацієнти (або терапевти), що не дасть реальної картини результатів. Тож причини відмови від участі були задокументовані, й упереджень не було виявлено. Терапевти, що брали участь, задокументували всі випадки, що завершилися в 1987/1988 рр., та дали всебічну оцінку успішності терапії. У Німеччині психотерапія досить щедро фінансується медичними страховими компаніями (до 300 годин аналізу); на початку терапії терапевт повинен подати заявку на фінансування. Ці заявки містять численні дані про стан здоров’я та симптоми пацієнта, особистість, соціальний контекст, психодинаміку та діагностику. Ця інформація зберігається медичною страховою службою протягом десятиліть, і в берлінському дослідженні ці дані були використані. Крім того, можна було використовувати інші дані медичного страхування про пацієнтів, наприклад, звернення ними за медичними послугами, дні перебування в лікарні тощо. Розподіл симптомів та їх тяжкість у вибірці були такими: 46% афективні розлади, 24% інші невротичні та психосоматичні розлади та 17% розлади особистості.
Проблемою катамнестичних досліджень є ризик упереджень через ефекти відбору, але вони були перевірені в межах дослідження: з 353 задокументованих випадків 111 були долучені до дослідження; було виявлено упередження щодо кількості переривань терапії, що була вищою в вибірці, ніж у популяції; крім цього вибірка була репрезентативною для популяції. Середня тривалість терапії становила 162 сесії з частотою від одного до двох разів на тиждень.
Результати: з 60,4% пацієнтів, які повідомили, що їхнє самопочуття було дуже поганим (тяжкий набір діагнозів) до початку терапії, 86,6% оцінили своє загальне самопочуття під час подальшого спостереження як дуже добре, добре або помірне (добре адаптоване до нормальної референтної групи за всіма шкалами психопатології). Через шість років після припинення терапії 70% -94% повідомили про добрі чи дуже добрі поліпшення в сферах: психологічного дистресу, загального самопочуття, задоволеності життям, результативності на роботі, стосунків із партнером і сім’єю та соціального функціонування. Загальний стан здоров’я у 88% можна було охарактеризувати як «нормальний стан здоров’я». Пацієнтам було краще, ніж будь-якій клінічній групі, з якою вони мали спільний діагноз до терапії. За SCL-90-R юнгіанській терапії вдалося перемістити вибірку сильно порушених пацієнтів до стандартної вибірки нормальних пацієнтів, де можна говорити про психологічне здоров’я (див. Рис. 1 нижче).
Усі ці результати були статистично високо значимими. Також відбулося значне скорочення кількості звернень до системи медичного страхування: середня кількість днів, втрачених через хвороби, середня кількість днів госпіталізації, прийом психотропних препаратів і кількість відвідувань лікарів первинної медичної допомоги значно зменшилися до рівня, навіть нижчого, ніж рівень середнього німецького учасника системи медичного страхування (див. Рис. 2 та 3 нижче).
Інші цікаві висновки спостерігаються щодо взаємозв’язку між поліпшенням стану та тривалістю лікування, й, знову ж, є показники на користь подальших поліпшень після припинення терапії (у період після завершення терапії та подальшого спостереження).
Підсумовуючи результати, можна сказати, що спостерігався не лише високий рівень задоволення пацієнтів юнгіанською психотерапією, а й зменшення симптомів, що перевело пацієнтів до області нормального здоров’я. Ефекти психотерапії були тривалими та торкнулися всіх сфер життя пацієнтів, так що навіть звернення за медичними послугами зменшилися настільки різко, що юнгіанська терапія виявилася також економічно ефективною в довгостроковій перспективі. Ці результати слід інтерпретувати на тлі обмежень дизайну, хоча в межах дослідження докладали значних зусиль для контролю за упередженнями та забезпечення репрезентативності вибірки.
Дослідження, що проводилося в Констанції (Німеччина), є версією відомого дослідження повідомлень споживачів, проведеного Селігманом [8] стосовно терапії декількох психодинамічних шкіл, і за своєю структурою воно співставне з вищезазначеним берлінським дослідженням. Дев’яносто психотерапевтів роздали колишнім пацієнтам 979 анкет, із них 66% взяли участь у дослідженні. У вибірці не було виявлено систематичних упереджень. Приблизно п’ята частина терапевтів, що брали участь, мала юнгіанську підготовку, й можна було б показати, що між цією підгрупою та загальною вибіркою не існувало систематичних відмінностей, тому це дослідження є репрезентативним як для психоаналітичної практики в Німеччині загалом, так і для юнгіанської психотерапії.
Результати дуже співставні з результатами згаданого вище берлінського дослідження, в усіх аспектах дослідження виявило значні покращення здоров’я та самопочуття. Так само значні зміни мали місце в період між завершенням терапії та подальшим спостереженням. Як і в берлінському дослідженні, використовувалися дані медичного страхування, й було виявлене дуже значне зниження параметрів звернення за медичними послугами. Усі ці результати залишалися стабільними протягом шестирічного періоду спостереження. Особливим аспектом цього дослідження є проведення розрахунку витрат і вигоди: за перші два роки після терапії індивідуальна та групова психотерапія призводила до накопичення значної економії витрат (див. Таб. 1 нижче). Вони були значно вищими в зв’язку з тяжкістю стану здоров’я пацієнта на початку терапії.
| Індивідуальна терапія | Групова терапія | |
| Економія завдяки очікуваному скороченню кількості медичних подій (відвідування лікаря, дні хвороби, дні в лікарні) | 8,477.80 DM | 14,330.00 DM |
| Витрати на лікування | 33 235,00 DM | 4 305,00 DM |
| Співвідношення заощаджень/витрат | 0,255: 1 | 3.32 : 1 |
Оскільки це дослідження є ретроспективним, ці результати слід інтерпретувати на тлі ризику упереджень, але вони максимально контролювалися.
Це дослідження реалізовувалося за квазіекспериментальним дизайном, що є найвищим рівнем серед усіх описаних тут досліджень. Його дизайн співставний із дизайном юнгіанського дослідження в Цюріху, але додатково воно включало паралельну контрольну групу. У Швейцарії різні психотерапевтичні школи підпорядковані Хартії психотерапії, що й стала організатором дослідження PAP. Вибір вимірювань, що застосовувалися, відображав рекомендації Товариства психологічних досліджень і включав результати, а також змінні процесу. Заміри для пацієнтів включали: самооцінку результатів терапії (Опитувальник щодо результатів OQ 45), симптоми (Короткий опис симптомів, Brief Symptom Inventory – BSI (коротка версія SCL-90-R)), депресію (Опитувальник Бека щодо симптомів (Beck Depression Inventory – BDI)), відчуття зв’язаності (SOC-9), конгруентність (K-INK – самооцінку конгруентності за визначенням Карла Роджерса) та мотивацію до терапії (FMP). Для дослідників: Стандартизоване клінічне інтерв’ю за DSM (SKID), Глобальна оцінка функціонального статусу (GAF) та стосунків (GARF) та Операціоналізована психодинамічна діагностика (ОПД). Дослідження тривало сім років (2006-2012), включаючи терапію та подальше спостереження.
Психотерапевти, що брали участь, в основному застосовували психодинамічний та експериментальний підходи. Проблема полягала в тому, що, незважаючи на те, що Швейцарська юнгіанська асоціація оплатила найбільшу частину дослідження, до дослідження увійшли лише чотири юнгіанські випадки, що є надто малою кількістю, щоб обчислити результат окремо для юнгіанської терапії. Незважаючи на те, що всіх швейцарських юнгіанців запросили взяти участь, більшість не захотіла.
Тим не менше, це дослідження дало декілька цікавих висновків. Загалом усі школи, що брали участь, досягли успіху в формі значного й ефективного поліпшення стану здоров’я пацієнтів. Частина дослідження полягала в детальному описі втручань, які застосовуються різними школами. У межах дослідження терапію знімали на відео, а зовнішні рейтери оцінювали те, яке з описаних втручань застосовувалося практично. Найцікавішим результатом усього дослідження може бути наступне: в межах кожної школи більшість втручань, що застосовувалися, були не втручаннями цієї конкретної школи, а радше загальними або пов’язаними з іншою школою. Лише близько 15% втручань ґрунтувалися на спеціальній підготовці терапевта. Це висновок, підтверджений іншими дослідженнями, які також досліджували питання специфіки втручань, що застосовувалися, за школами. Вже в так званій загальній моделі психотерапії Орлінського [18] передбачалося, що в усіх школах психотерапії застосовуються спільні фактори, які забезпечують найбільшу частину впливу психотерапії. Келлер [19] порівняв модель спільних факторів з основними втручаннями, що використовуються в юнгіанській психотерапії, та знайшов багато паралелей. Це, звичайно, автоматично ставить питання про те, чи існує взагалі специфіка в практичній терапевтичній роботі юнгіанських терапевтів, і якою вона може бути. Після стількох досліджень, що підтвердили так званий «вердикт додо», який показав, що всі школи, здається, є однаково ефективними, сучасна тенденція у дослідженнях психотерапії полягає в вивченні відмінностей між терапевтами та дослідженні того, що вони насправді роблять, коли «ведуть терапію».
У Pontifica Universidade Catolica de Sao Paulo (Бразилія) протягом багатьох років існує кафедра клінічної психології з вираженою юнгіанською орієнтацією. У межах магістерської та докторської програм було підготовлено декілька емпіричних дослідницьких робіт. Тут ми підсумуємо лише декілька з них. Група таких робіт досліджувала ефективність сенд-плей терапії та інших виражено юнгіанських втручань за різних психосоматичних захворювань [9–11]. Загалом застосування юнгіанських методів, особливо методів сенд-плей терапії, дуже позитивно вплинуло на самопочуття пацієнтів, а в деяких випадках навіть призвело до ремісії фізичних симптомів. Крім того, ці статті показують, що психодинаміка, що стоїть за психосоматичним розладом, очевидно впливала на символізм пісочних картин, і що символізм сенд-плей терапії розвивався паралельно з покращенням самопочуття пацієнтів.
Інші дослідження намагалися охопити інші аспекти втручань юнгіанської психотерапії та зробити їх доступними для емпіричних досліджень. Крапп [14] розробив систематичний метод інтерпретації картин із психотерапевтичних процесів. Кліберг [12] досліджував розвиток тіньових символів у декількох психотерапевтичних процесах і зміг показати, що несвідомі символи зображували важливі аспекти терапевтичних відносин. В одному дослідженні теорії комплексів [13] Хейзіг досліджував розвиток комплексів в процесі аналітичної психотерапії та зміг показати, що на першому етапі терапії комплекси відтворювалися в переносних відносинах, тоді як ближче до кінця терапії его-комплекс міг повільно відокремлюватися від інших патернів комплексів, що можна розуміти як процес посилення его.
Розмістивши дослідження юнгіанської терапії в матриці доказової терапії, ми отримуємо наступне:
Оскільки до теперішнього часу досліджень І рівня (РКИ) немає, немає й доказів дієвості юнгіанської психотерапії, але ефективність юнгіанської психотерапії наразі емпірично доведена на основі вищезазначених досліджень. Те саме можна сказати про економічну ефективність. Оскільки більшість досліджень мали натуралістичну структуру, можна припустити, що вони дають реалістичну картину юнгіанської терапії в повсякденній практиці. Всі ці дослідження повідомляють про позитивні ефекти за широкого спектру розладів із хорошими або дуже хорошими розмірами ефекту в аспектах: послаблення симптомів, самопочуття, міжособистісних проблем, зміни структури особистості, зменшення звернень за медичною допомогою та змін у повсякденному житті. Всі ці ефекти стабільні під час спостереження протягом до шести років після завершення терапії. У період між завершенням і подальшим спостереженням спостерігаються навіть подальші позитивні зміни. За проходження в середньому лише 90 сесій юнгіанська терапія є дуже економічно ефективною формою психодинамічної психотерапії, що вимагає мінімальних затрат часу. У всіх дослідженнях був реалізований високий методологічний стандарт з об’єктивними показниками, різними точками зору в межах дослідження (пацієнт, терапевт, дослідник) і контролем упереджень. Найбільш переконливим результатом щодо ефективності юнгіанської психотерапії в межах огляду всіх досліджень є те, що всі їхні результати вказують в одному напрямку, хоча там були досить різні вибірки пацієнтів, і застосовувалися дуже різні методології. Тим не менше, дієвість юнгіанської психотерапії ще слід довести в межах рандомізованого контрольованого дослідження.
Дуже цікавим моментом є те, що в усіх дослідженнях, які передбачали подальше спостереження, відбувалися подальші покращення після завершення терапії. У межах теоретичної моделі аналітичної психології завжди передбачалося, що деякі ефекти проявляться лише після завершення терапевтичних відносин. Описані тут емпіричні дослідження підтверджують це припущення. Це також можна інтерпретувати як доказ того, що аналітична психотерапія змінює не лише симптоми, а й структуру особистості в більш глибокому розумінні, що призводить до кращої адаптації до життєвого контексту та стосунків, але розкриття цього вимагає певного часу. Отже, майбутні дослідження завжди повинні включати подальше спостереження, щоб можна було зрозуміти цей ефект аналітичної психотерапії.
З іншого боку, огляд досліджень вказує на деякі проблеми, що повторюються. Слід зазначити, що в усіх дослідженнях 10-20% пацієнтів не отримували користі від юнгіанської терапії. Це поширений висновок і в інших дослідженнях, що вивчали інші школи психотерапії. Тим не менше, це повинно стати предметом подальших досліджень, спрямованих на пошук маркерів тих особистостей, які можуть очікувати користі від юнгіанської психотерапії.
Ще однією серйозною проблемою, яка постає в огляді досліджень, є той факт, що юнгіанські аналітики, як правило, дуже неохоче беруть участь в емпіричних дослідженнях – настільки, що це призводить ледь не до провалу досліджень. Труднощі з набором достатньої кількості практикуючих аналітиків для участі в дослідженнях існували з самого початку, й це є проблемою й сьогодні, як це видно на останньому прикладі – дослідженні PAP у Швейцарії. Одним із головних аргументів проти участі в емпіричних дослідженнях було припущення, що процес дослідження перерве або, принаймні, несприятливо вплине на аналітичний процес і терапевтичні відносини. Також стверджувалося, що емпіричні інструменти ніколи не зможуть охопити складність аналітичного процесу. З моєї точки зору ці критичні позиції ґрунтуються на хибних уявленнях про дослідницький процес, його можливості й обмеження. Звичайно, будь-який дизайн дослідження з вивчення психотерапії має свої обмеження та може аналізувати лише певні аспекти тих складних взаємодій, що відбуваються в процесі психотерапії. Однак емпіричні методи дослідження дають можливість отримати уявлення про психотерапевтичну роботу та її наслідки з більш об’єктивних позицій. Ми повинні враховувати те, що точка зору практикуючих психотерапевтів щодо власних процесів є, й має бути, головним чином суб’єктивною та піддається інтерпретації, а також імовірності помилок. З іншого боку, емпіричні дослідження ніколи не можуть претендувати на те, щоб розповісти всю правду про психотерапію. Ми також повинні враховувати те, що робота в межах психотерапії має великий вплив на життя клієнтів, і тому етичною вимогою є впровадити процеси управління якістю, одним із яких є дослідження ефективності психотерапії.
З моєї точки зору це має бути предметом обговорення в юнгіанській спільноті. Принаймні зараз можна сказати, що твердження, яке часто використовують критики емпіричних досліджень у юнгіанській спільноті, – що емпіричні методи заважатимуть особливій ситуації аналітичних відносин – було спростоване вищезазначеними дослідженнями: ні в одному з них не було жодних натяків на негативне втручання до психотерапевтичного процесу; в деяких дослідженнях докладали великих зусиль до адаптації або навіть розробки дослідницьких заходів, які охоплювали б аспекти, характерні для юнгіанського підходу, наприклад, зміни особистості або адаптацію психодинамічної діагностики [15]. З іншого боку, юнгіанська психотерапія тепер може спиратися на емпіричні результати досліджень ефективності цього методу та більше не підпадає під критику щодо того, що цей метод не ефективний або емпірично не доведений. Детальніший опис та обговорення досліджень юнгіанської психології дивіться в німецькій публікації Реслера [20].
Німецька асоціація аналітичної психології сформувала дослідницьку платформу (www.cgjung.de/forum), яка в даний час планує провести декілька досліджень у сфері юнгіанської психотерапії. Навчальні інститути працюють над домовленістю про те, що майбутні кандидати, які проходять навчання, повинні будуть застосовувати набір емпіричних показників (симптоми, задоволеність життям, операціоналізована психодинамічна діагностика) до своїх випадків у межах навчання, щоб сформувати базу даних і зробити можливим постійне управління якістю. У довгостроковій перспективі це має на меті сформувати відкритіше ставлення до емпіричних досліджень у майбутніх поколінь юнгіанських аналітиків. З іншого боку, цей процес спрямований на стабілізацію нинішнього комфортного становища юнгіанської терапії в німецькій системі охорони здоров’я на майбутнє шляхом забезпечення емпіричних результатів щодо ефективності методів і застосування стандартних процесів управління якістю.
Структурний аналіз сновидінь: Автор розробив наратологічний метод якісного дослідження для аналізу низки сновидінь із аналітичної психотерапії та виокремлення основного процесу змін у процесі психотерапії [21]. На даний момент низку сновидінь із юнгіанських психотерапевтичних процесів аналізують за допомогою цього методу в межах дослідницького проекту Базельського університету (Швейцарія). Після завершення структурного аналізу низки сновидінь результати порівнюються зі звітом психотерапевта щодо процесу терапії. Цей проект спрямований на формування корпусу випадків, що дозволило б в довгостроковій перспективі показати, що в процесі аналітичної терапії несвідоме викликає терапевтичні зміни через сновидіння.
В іншому дослідницькому проекті застосовується схема документації для систематичного документування синхронічних подій, що відбуваються в психотерапії [22]. Зараз ця схема документації розповсюджується Німецькою юнгіанською асоціацією, й практикуючим аналітикам пропонується документувати відповідні події для створення корпусу випадків, які стануть предметом подальшого аналізу. Цей проект спрямований на розбудову емпіричної теорії синхронії в психотерапії.
Загалом ці проекти та спроби спрямовані на формування відкритішого ставлення до досліджень у юнгіанській спільноті та доказовішу основу теоретичних моделей аналітичної психології.
Автор не заявляє про жодні конфлікти інтересів.
© 2013 by the author; licensee MDPI, Basel, Switzerland. Ця стаття є статтею в відкритому доступі, що розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution (http://creativecommons.org/licenses/by/3.0/).