Аналітична психологія – це підхід до психотерапії та глибинного аналізу з позицій традиції, заснованої швейцарським психіатром К.Г. Юнгом. Як від початку це визначив Юнг, він вирізняється своїм акцентом на ролі символічного та духовного досвіду в житті людини та спирається на юнгіанські теорії архетипів та існування глибинного психічного простору або колективного несвідомого. Дослідження, що проводяться на основі оригінальних робіт Юнга, в межах його традиції, залучають досягнення інших дисциплін і шкіл глибинної психології, що робить аналітичну психологію динамічною сферою досліджень і терапевтичних інновацій, що розвивається.
Мета юнгіанського аналізу – те, що Юнг називав індивідуацією. Індівідуацію не слід плутати просто з індивідуальністю або ексцентричністю. Індивідуація радше означає досягнення кращого усвідомлення факторів, що впливають на те, як людина взаємодіє з усією сукупністю його психологічних, міжособистісних і культурних досвідів. Юнг визначав два глибинних рівня психологічного функціонування, які переважно формують, забарвлюють та іноді негативно впливають на життєвий досвід людини. Так само, як Фройд, Юнг визнавав важливість досвіду раннього життя, який він називав персональними комплексами, що виникають внаслідок порушень плину життя людини й усі містяться в персональному несвідомому. Втім, особливим інсайтом Юнга було визнанням ним того, що на нас також впливають фактори за межами нашого особистого досвіду, які мають більш всезагальний характер. Ці фактори, які він називав архетипами, утворюють колективне несвідоме та формують культурні наративи, міфи та релігійні явища.
Аналітичний процес спрямований на виведення цих факторів (як персональних, так і колективних) на рівень свідомості, що дозволить людині чіткіше бачити те, які сили відіграють свою роль у її житті. Розуміння Юнгом архетипів, зокрема, передбачає відчуття «телосу» або мети, на яку може бути спрямоване життя. Роль аналітика полягає в тому, щоб сприяти процесу індивідуації та супроводжувати аналізанда на його особистому шляху.